Про бардак на вулицях Києва - і не тільки його...

Слизько й недобре нам

Розкажу одну свою маленьку недільну пригоду, з виборами не пов'язану, але типову для багатьох нас, звичайних громадян .

Уже сутеніло, я, середньостатистичний виборець і платник податків, до якого всі кандидати апелюють, йшов неквапною недільною ходою краєм тротуару. Власне, тротуару не було. Був, як і по цілому місту, складний мікрорельєф зі снігу і льоду, вишукана копія якоїсь невідомої, можливо навіть позаземної, тобто космічної гірничої країни, створена морозом і снігом, і під цим мініатюрним хребтом остаточно зникла межа між тротуаром і дорогою. Ступав обережно, дрібненькими кроками, намагаючись, як навчають інструктори з виживання, ставити стопи паралельно. Ззаду спалахнули фари: наближалася автівка. Я зробив крок убік, що за нормальних умов було б цілком логічне. Однак замість очікуваної рівної поверхні тротуару моя нога ступила на льодовий горбок. Я ледве не впав; власне, оте «ледве» уможливило те, що нині ви читаєте цю колонку: не втримай я рівновагу, то впав би точнісінько під колеса автомобіля, що якраз цієї миті проїздив поруч буквально за кілька сантиметрів.

«Ледве», звісно, не рахується. Але то лиш один штрихі з картини безладу, на яку, з великою ймовірністю, недільні вибори не вплинуть. Рідкісний випадок, коли і перехожі, і водії є цілком солідарні: місто, за винятком великих вулиць, покрите слизькими закарлюками, рівно небезпечними і для будь-якого транспорту, і для найспритніших пішоходів. Напевно, є статистика, скільки через те людей потрапило до лікарень, скільки сталося аварій. І не всі так щасливо уникли халепи, як я. Ходити по місту від різдвяних свят стало просто небезпечно.

Якихось пару тижнів тому підступна дорожня криця була м'яким пухким снігом. Прибирати його все ж простіше, аніж спресовану кригу, яка піддається хіба що відбійному молотку (сам бачив, як люди намагалися розчистити під'їзд до стоянки). А втім, думаю, будь-хто з читачів має що сказати з цього приводу.

Чому не прибирали і не прибирають? Тому що двірників нема. Ті, що є, за такі гроші, які їм платять, навіть пальцем не поворухнуть. А комунальні служби, окрім своєчасного здирання з нас оплати за їхні гіпотетичні послуги, більше ніщо, здається, не цікавить.

Перефразовуючи бідолашного гоголівського Акакія Акаійовича — слизько і недобре нам.

Можна звинуватити у тому космічному безладі нашого позаземного мера, — і це буде правда, але часткова. Бо нема жодної певності, що його наступник буде ліпший. Що ж робити? Як вибратися нарешті з цієї вічної реальності «Мертвих душ»?

Мабуть, теж по-гоголівськи. Тобто можна взагалі нічого не робити. Бо ще одна така зима, і перетворимося, як вищезгаданий Акакій, на злих привидів. Тоді й настане кабінетним космонавтам цілковитий... ревізор.