Про білоруський підпільний телеканал «Белсат»

dmytro (анонімно) ↓
Про стиль бразильського графіті «пішісао»
патріот (анонімно) ↓
Вони з майбутнього. Із чийого?
Jktu (анонімно) ↓
Інтерв'ю з Тарасом Прохаськом про місто Ялівець
o (анонімно) ↓
«Вальс із Баширом»: вальс зі смертю
punk (анонімно) ↓
Панк як свобода чи її відсутність
punk (анонімно) ↓
Панк як свобода чи її відсутність
Vanya (анонімно) ↓
Умерла Леся Ставицька
Петр (анонімно) ↓
Кіно 10 - Бульба2
зюзя (анонімно) ↓
Кіно 10 - Бульба2
Тадей (анонімно) ↓
Тільки мій Дніпропетровськ
Важко знайти постать, яка була б, подібно до Юрія Андруховича, однаково впливовою як у громадському житті, так і в літературі. Його підпис під тим чи іншим зверненням апріорі засвідчує авторитетність протесту, — так було за часів Кучми, так є і зараз.
А втім наше інтерв’ю все ж таки стосувалося переважно мистецьких тем.
Фільмувати мінімалістичні кінокартини на кшталт російської «Як я провів цим літом» — річ набагато важча, ніж може видатися. Так, ніби нічого екстраординарного: два метеорологи, старший Сергій, молодший Павло, відбувають останню зміну на далекій північній станції перед консервацією об’єкта.
63-й Каннський кінофестиваль цього року викликав немало нарікань, передусім – за слабку програму. Ця обставина навіть дала привід деяким російським критикам припускати, що «Передстояння» Нікіти Міхалкова (впливовий кіножурнал Variety охарактеризував цей фільм як «шовіністичну, погано зіграну нісенітницю») на настільки млявому тлі може мати шанс на призи. На щастя, цього не сталося, та й програма, вочевидь, була не настільки провальна. У всякому разі, вибір журі на чолі з Тімом Бертоном виглядає гідно.
Нинішній режим спростовує прогнози найбільш затятих песимістів. Наші права порушуються з особливим, навіть збоченим цинізмом. Наприклад, минулої суботи у Києві святкували День Європи. Гарна, пафосна назва, а скільки асоціацій — в першу чергу щодо демократичного життя, основних прав і свобод, що дотримуються у Старому Світі неухильно. А ще у той-таки День Європи у Києві мав проходити Марш свободи — щорічна демонстрація столичної (підтримувана і в інших великих містах країни) субкультурної молоді за реформи у державній політиці щодо алкоголю, тютюну та інших наркотиків.
Сьогодні йтиметься про місто, яке ви не знайдете на жодній мапі. Однак воно все ж існує — на сторінках роману «НепрОсті» одного з найкращих вітчизняних літераторів Тараса Прохаська. Зрештою, кожне місто — не тільки певна географія, це ще й образ людського співіснування, тож чи так важливо, з якого матеріалу побудовано його вулиці — з каменю, з дерева чи з письменницької фантазії?..
Рівне — єдине українське місто, про яке у часи незалежності написана не просто книга, а справжній футурологічний роман: «Рівне/Ровно». У цій книзі на наших теренах відтворено ситуацію, знайому будь-якому мешканцеві Берліну: східне Рівне лишилося злиденними радянськими нетрищами, а західне, обнесене прикордонним муром, стало оазою капіталістичного процвітання. Звичайно, що поговорити про реальне місто Рівне варто саме з автором цієї фантасмагорії, — поетом і письменником Олександром Ірванцем.