dmytro (анонімно) ↓
Про стиль бразильського графіті «пішісао»
патріот (анонімно) ↓
Вони з майбутнього. Із чийого?
Jktu (анонімно) ↓
Інтерв'ю з Тарасом Прохаськом про місто Ялівець
o (анонімно) ↓
«Вальс із Баширом»: вальс зі смертю
punk (анонімно) ↓
Панк як свобода чи її відсутність
punk (анонімно) ↓
Панк як свобода чи її відсутність
Vanya (анонімно) ↓
Умерла Леся Ставицька
Петр (анонімно) ↓
Кіно 10 - Бульба2
зюзя (анонімно) ↓
Кіно 10 - Бульба2
Тадей (анонімно) ↓
Тільки мій Дніпропетровськ
Вони були, мабуть, чи не єдині, хто дістав користь від руїни, спричиненої Другою світовою війною. Саме про них — картина польського режисера Бартека Конопки «Кріль по-берлінськи», котра ледь не здобула цього року «Оскара» як найкраща неігрова короткометражка і якою відкривався Сьомий міжнародний фестиваль «Дні документального кіно про права людини», що пройшов у Києві.
Драма «Молоко скорботи» — гарний приклад того, як навіть малі, незаможні країни можуть утвердитися через мистецькі здобутки. Фільм Клаудії Льоси, торік відзначений «Золотим Ведмедем» у Берліні, а нинішньої весни — номінацією на «Оскар» у категорії «найкращий іноземний фільм», фактично помістив Перу, де був знятий, на світову кінематографічну мапу.
Російський фільм наробив галасу в Україні, навіть ще не вийшовши в прокат. Тим часом у дискусії про те, варто чи ні випускати цей опус — «Ми з майбутнього-2» — на екрани, загубилися деякі важливі деталі, зокрема – щодо того, хто робив фільм, а також — хто відмовився в цьому брати участь.
Що, власне, діється на екрані? Бачимо будні патруля саперів у Іраку. Командир підрозділу гине на початку, тож на зміну йому присилають такого собі сержанта Вілла Джеймса (Джеремі Реннер). Його пригоди, стосунки з однополчанами і складають сюжет, увінчаний позірним хепі-ендом. Здавалося б, нічого особливого, втім, нова картина Кетрін Бігелоу спричинила вкрай гострі суперечки серед глядачів і критиків.
У зв’язку з галасом довкола фільму Тіма Бартона «Аліса в країні чудес», пригадалися інші спроби екранізації Керроллової казки.
Сучасний комерційний кінематограф являє собою дивовижне видовище: у створенні нового фільму нехудожні елементи не менш, а інколи і більш важливі, аніж власне мистецькі якості. Основна нехудожня складова — це, власне, масована рекламна кампанія. Здається, голівудські піарники досягли того рівня майстерності, коли будь-який твір можна зробити успішним ще задовго до його виходу на екрани. Вміло дозовані викиди інформації, яскраві плакати, гостроцікаві, однак малоінформативні інтерв’ю із зірками — і мільйони глядачів готові полюбити навіть посередню картину ще до того, як побачать її перший кадр.
КОРОЛІВСЬКА ГРА Є фільми, за якими, на моє переконання, треба вчитися знімати кіно. Ось, на перший погляд, нехитра історія: двоє чоловіків, маючи кожен свою мету, в заміському маєтку одного з них бавляться в ігри — часом кумедні, іноді вельми жорстокі. Більше нікого — єдине місце, єдина дія. Одначе «Сищик» (варіант — «Гра наскрізь», в оригіналі — «Sleuth»), знятий 1972 ...
