ЗЛО, ЩО ОБ’ЄДНУЄ
ЗЛО, ЩО ОБ’ЄДНУЄ
Українські демократи об’єднуються лише перед розстрілом. Вочевидь, для того, щоб об’єднатися українцям незалежно від політичних переконань, потрібен сам розстріл як доконаний факт — чи, точніше, насильницька смерть безневинної людини.
Цю історію знає вже вся Україна. В середині травня в одному із гуртожитків Києва посварилися двоє пожильців — 19-річний студент Ігор Індило і дільничний міліціонер, підселений у той таки гуртожиток на прохання начальника Шевченківського райвідділу. Бійки не було — звичайна побутова сварка. Однак дільничий забрав хлопця у той таки Шевченківський відділ, а на ранок батькам запропонували забрати тіло Ігоря з моргу. У свідоцтві про смерть було написано: «крововилив під оболонку в тканини головного мозку, перелом кісток черепу, ушкодження внаслідок контакту із тупим предметом». Телевізійникам з каналу «1+1», котрі й повідомили про злочин у випуску ТСН, вдалося дізнатися, що тієї ночі до відділку 4 рази викликали швидку, але забрати хлопця медики відмовилися. Коли стало зрозуміло, що ситуація набуває все більшого розголосу, «правоохоронці» вдалися до звичної брехні: почали тиснути на студентів у гуртожитку, щоб ті заявили, нібито була бійка і Ігор сідав у міліцейську машину вже побитий із проламаною головою, хоча свідки однозначно твердять, що сідав він у нормальному стані. Ще одна брехня — що вбитий сам кілька разів впав, через що і помер. Але казки про занадто тверді підлоги у міліції вже навіть не смішні.
Також зовсім не смішні спроби замилити очі — на кшталт тимчасового відсторонення начальника відділку із заміною його на посаді першим заступником чи заяв про те, що справа «на контролі в президента» (так, Кучма, пам’ятається, теж брав справу Гонгандзе під контроль). Тож цілком логічною і справедливою стала реакція громадськості — всеукраїнська попереджувальна акція 1 червня з вимогою покарати винних у смерті студента.
Заздалегідь домовилися приходити без партійної символіки. У Києві біля Шевченківського РВВС мітингувало від 300 до 500 переважно молодих людей практично всього спектру політичних переконань: від анархістів і антифашистів до націоналістів і ультраправих. На жаль, частина останніх повелася як безсоромні провокатори: відверто наплювавши не тільки на попередні домовленості, але й на елементарну мораль, що вимагає поваги до вбитих, вони принесли партійні прапори, і, таким чином, не захищали права громадян, а рекламували себе.
Набагато доречніші були гасла, що їх тримали інші демонстранти: «МВС запрошує на роботу садиста з комплексом меншовартості», «Ні міліції у вишах», «Сам впав, сам забився, сам убився. А може, досить так цинічно виправдовувати вбивць?», «Убивць Ігоря за грати», «Могильова у відставку». Демонстранти скандували не менш жорсткі гасла. Під двері відділку були покладені квіти та жалобні вінки.
Акцію безумовно вдалася. Так, могло б прийти більше людей, і в регіонах влада зробила все, аби зірвати демонстрації. Та все ж вони — і «міліція», і чиновники — нас почули.
І часу їм — тиждень: щоб звільнити все керівництво Шевченківського відділку, щоб створити Тимчасову слідчу комісію у Верховній Раді, щоб оприлюднити в ЗМІ результати розслідування вбивства Ігоря й інших кричущих злочинів, скоєних «міліцією» за останній час.
У протилежному випадку вчорашня демонстрація може виявитися лише легенькою розминкою.
Час пішов.
Дмитро Десятерик