dmytro (анонімно) ↓
Про стиль бразильського графіті «пішісао»
патріот (анонімно) ↓
Вони з майбутнього. Із чийого?
Jktu (анонімно) ↓
Інтерв'ю з Тарасом Прохаськом про місто Ялівець
o (анонімно) ↓
«Вальс із Баширом»: вальс зі смертю
punk (анонімно) ↓
Панк як свобода чи її відсутність
punk (анонімно) ↓
Панк як свобода чи її відсутність
Vanya (анонімно) ↓
Умерла Леся Ставицька
Петр (анонімно) ↓
Кіно 10 - Бульба2
зюзя (анонімно) ↓
Кіно 10 - Бульба2
Тадей (анонімно) ↓
Тільки мій Дніпропетровськ
Цю історію розповів мені Олексій Анастасьєв — мандрівник і журналіст, заступник головного редактора журналу «Вокруг света». Чудове інтерв’ю з ним, присвячене Москві, вийшло у «Дні» 10 липня. Ця розповідь не ввійшла до остаточного тексту інтерв’ю також і через те, що сама по собі гідна окремої публікації.
Серпень пролітаю на поїзді. Низькі, але неважкі хмари, сумирне сонце. Спеки нема вже тиждень. Біля залізниці палять сухе бадилля. Настрій такий самий прохолодний, з мінливою хмарністю, з вогнищами помірного ентузіазму та з легким вітром у голові.
Вудсток — назва більш ніж легендарна: це, по суті, один із центральних міфів ХХ сторіччя. Зараз, чотири десятиріччя по тому, не лишилося практично нічого нез’ясованого, неописаного, непоясненого з того, що відбувалося з 15 по 18 серпня 1969 року на фермерському полі біля містечка Бетел графства Саллівен у штаті Нью-Йорк, США.
Ханна Шигула: «Для мене дуже важливо, щоб на знімальному майданчику панувала атмосфера любові» Ханна народиласЬ у маленькому польському містечку, в ранньому дитинстві разом із сім’єю переїхала до Німеччини. Вивчала мови й літературу в Мюнхенському університеті, збиралася стати вчителькою. Та, захопившись сценою, Ханна почала виступати в авангардному мюнхенському театрі Action, де її помітив Райнер Вернер Фассбіндер і спершу запросив до «Анти-театру», ...
Потішити око й вухо — саме заради цього й створюються такі фільми, як «Кумбія нас зв’язала» («Cumbia Callera»).
Давно зауважено, що чим сильніше держава пригноблює власних громадян, тим витонченіші й більш незвичайні форми протесту вона отримує у відповідь. Московська арт-група «Війна» — це мистецтво протесту в чистому вигляді. При цьому їхні акції, не будучи озаглавленими політичними гаслами, часто супроводжуються оглушливими скандалами саме політичного штибу. Із питаннями про «Війну» я звернувся до одного з провідників групи, культуролога й журналіста Олексія Плуцера-Сарно, також відомого автора «Словника російського мата».
Увага! Нецензурна лексика!
Відомий вислів про те, що нема пророків у своїй вітчизні, особливо вірний щодо нашого кінематографа, точніше — щодо Кіри Муратової. Вже й російські газети та телебачення в один голос називають її українським режисером — а наші ЗМІ та критики все ще розмірковують, чи то визнавати її, чи віддати Москві...
