dmytro (анонімно) ↓
Про стиль бразильського графіті «пішісао»
патріот (анонімно) ↓
Вони з майбутнього. Із чийого?
Jktu (анонімно) ↓
Інтерв'ю з Тарасом Прохаськом про місто Ялівець
o (анонімно) ↓
«Вальс із Баширом»: вальс зі смертю
punk (анонімно) ↓
Панк як свобода чи її відсутність
punk (анонімно) ↓
Панк як свобода чи її відсутність
Vanya (анонімно) ↓
Умерла Леся Ставицька
Петр (анонімно) ↓
Кіно 10 - Бульба2
зюзя (анонімно) ↓
Кіно 10 - Бульба2
Тадей (анонімно) ↓
Тільки мій Дніпропетровськ
Лауреати останнього, за багатьма мірками сенсаційного Каннського фестивалю оголошені. «Невже прес часу вичавив все життя із західного кіно? Невже західноєвропейський кінематограф видихався, злякавшись тіні своєї власної довгої історії?» Ці слова з послання багаторічного президента Каннського фестивалю Жиля Жакоба можна певним чином вважати програмними для 62-х Канн.
Виставка «Погляди», що відкрилася в Центрі сучасного мистецтва на Контрактовій площі, є першою великою експозицією після переходу цієї галереї у підпорядкування Києво-Могилянській академії. Тут зібрані роботи більш ніж двох десятків учасників переважно з України, а також з Узбекистану та Росії; співорганізатором є базована в Києві група молодих митців «Худрада». Проект включає не тільки виставку, а й двотижневу низку лекцій і круглих столів, та акцію-сателіт «Відео на паркані».
Бруклін – надзвичайно цікавий район Нью-Йорка. В нього власна гордість, культурна та соціальна, котра допомагає не губитися на тлі блискучого Манхеттена. Саме з Брукліном пов’язане моє чи не найсильніше візуальне враження від міста Великого Яблука.
Не пощастило чудовому місяцю травню, насамперед, у нашій країні: перетворили його на суцільне добровільно-примусове свято, та й дотепер його перша третина триває під знаком шаленої вуличної активності, до якої прагнуть долучитися найдивніші організації.
Потрапляючи вперше до Нью-Йорка, не те що втрачаєш дар мови, а твоя власна напрацьована система опису чи відсторонення оточуючої реальності застигає, перестає працювати — просто під тиском надто різноманітної інформації.
Так трапилося, що фільм Семюела Фуллера «Шоковий коридор», знятий ще до мого народження, 1963 року, я побачив лише цими днями. Сюжет моторошний: репортер кримінальної хроніки, прагнучи будь що здобути Пулітцерівську премію, проводить розслідування вбивства пацієнта психіатричної лікарні й, щоб потрапити туди, імітує божевілля. Зрештою, симуляція стає реальністю, удаваний хворий впадає у справжню шизофренічну кататонію.
Нова картина Клінта Іствуда «Гран Торіно» з’явилася практично водночас із його-таки «Підміною» і привернула до себе набагато менше уваги — що є не дуже справедливо, як стало зрозуміло після обох прем’єр.
