Урааааааа!

іггі попа не буде - задорого це в кризу. знаю точно.

а Ви бекграундом цікавились? )) я не думаю, що є сенс говорити про якісь покоління, бо багатьом моїм близьким друзям за 45 і ніхто б з них не дозволив собі сказати, що я не вихована!)) чи що я "добродій", чи що я радикалка))))) Так, мені не симпатична чиясь туга за совком, я знаю багато класних людей Вашого віку, які за совком не тужать. І слава богу, що не тужать! ))) І на концертах Лєтова я встигла побувати у своєму житті, благо, до Рівного його мало не щороку привозили, і навіть випити з ним встигла)). Не скажу нічого поганого про нього, та й не казала, нормальний п"яниця, не панк і не рок-н-рольщик. Краще помріяти про Іггі)) Але, окрім Лєтова, я була на концертах справжніх музикантів, і я маю змогу порівнювати. Тобто, розумієте, я не хочу, щоб хтось ставив совєцькіх бухарів на один щабель зі справжніми музикантами, я не вважаю, що це правильно і що це професійно, яким би Ви насправді класним журналістом не були. Ви написали поверхневу статтю про речі, які Ви, можливо, і дуже любите, але, в яких Ви не здатні побачити світло в кінці тунелю. Я світло в кінці тунелю бачу, бо я знаю, у Харкові є десятерічний хлопчина зі Спірітал Сізанс, який хоче грати на флейті як Андерсон, а в Сімферополі є 17-річний гітарист з "Телевізії Схованого Світу", який грає як Гендрікс. Розумієте, про що я? Про те, що поки у нас десятирічн діти хотітимуть грати якісну музику, злочин вітати чужих дітей з Ірану )) це все жарти, звичайно. Я повторю свою думку, я думаю, що рок-н-рол не шукає бездумної любові, він шукає дух, там, де він звичайно ще залишився. І тут не може бути ні вікових, ні смакових градацій, повинна бути сміливість сказати правду. Так, час підвалів минув, і слава богу, хай настає час якісних майданчиків, якісних клубів, більш-менш тверезих виконавців і таких самих адекватних слухачів і меломанів!

Я зрозумів. Це конфлікт поколінь. Тобто конфлікт старого пенька-вісімдесятника (і трохи дев*яностника - я ж навіть при Хрущові ще встиг півроку пожити))) з молодою непримиренною радикалкою.
Але все ж, перш ніж хзаперечуаати у такій формі, поцікавтеся трохи, як то кажуть в народі... бекграундом)

перепрошую, але скільки Вам років? постом вище згарячу написав "ти"))
на жаль (а може на щастя) 79й не застав, хоча й вважаю "Стіну" однією з улюблених своїх платівок. з висоти ж свого покоління (я 84 року народження) мушу сказати, що для мене 90-ті були чимось на кшталт 70-их - схожий за потужністю вибух різноманітних наднових зірок і цілих плеяд. Том Йорк для мене не менш цікавий за Леннона а "Definitely Maybe" Oasis люблю не менше за The Wall/ тож у кожного покоління - свої герої...

"Гади" - не знаю, не впевнений. дуже неоднозначне моє до них ставлення. з одного боку - блюз, з іншого - популяризація суржика + я не люблю коли гурт ВЗАГАЛІ не вміє писати серйозних пісень. виходить Левко Дурко якийсь)))

взагалі не люблю переходити на персоналії. у кожного свій смак. тут вже ніц не вдієш

Та не переймайтеся. Це один із тих малоосвічених і погано вихованих добродіїв, для яких ніякої іншої думки, окрім їхньої власної,не існує. Нехай собі.
Щодо вашої оцінки Лєтова - знаєте, як не дивно, погоджуся з вами. Я пережив свій період захоплення його творчістю, але чим далі, тим більше я розумів, що він не такий вже щирий і сильний митець, яким здавався спочатку. Так, в певному сенсі він дійсно недалеко пішов від Агутіна, який мені зараз здається більш щирим.
Що ж до 1980-го (і 1979-го теж), то мені ця дата здається межовою не тільки через одночасні смерті таких знакових людей, як Джон Леннон, Ян Кертіс, Сід Вішез, не тільки через вихід останнього, на мою думку, великого рок-альбому - "Стіни" Пінк Флойд - а й через те, що, на моє глибоке переконання, після 1980-го всі свіжі ідеї в року закінчилися. Все що відбувається після того - знов-таки, на мою думку - лише повторення і перетасовування вже віднайденого у 1960-70-і.
Що ж до радянського року - так, приблизно так і виглядав; він власне і був скоріше соціальною і політичною позицією, аніж музикою. Але ж тим він і був цікавий, хіба ні?
Окрім того, там були ж таки цікаві суб*єкти, як Петро Мамонов, "Центр", ранні (підкреслюю - ранні) ВВ, київські Колезький Асесор, Раббота Хо, звісно, Брати Гадюкіни.
А ось Кіно, особливо пізнє, мені якраз і здається попсою з попси, вже вибачайте)))

а я от може перейматися!)) Я перейматися, як можна скласти Rock Around the ClocK до купи з Лєтовим і назвати статтю "най живе рок-н-рол" . я перейматися тим, чи автор читав і чи він зрозумів, що він написав взагалі? бо що він хотів написати я зрозуміла)), але, по-моєму, для цього можна було і не готувати цього вінегрету з дівчат-підлітків і засмачувати це одами сибірським "героям, погібшим до срока". Повторюся, нічого не маю проти п"яниць, навіть запійних (особливо, якщо вони співають пісень) і не вважаю їх поганими людьми)) я все зрозуміла, бо я у всіх відношеннях свой чєловєк, але ж, але ж, дуже все несмачно вийшло і довелось багато дописати у коменти)) не в образу, пишіть краще рецензії на фільми, вони у вас добре виходять))

чесно кажучи, не пойняв

да, доречі між Агутіним і Лєтовим за великим рахунком невелика різниця) перший - відверта попса, другий - замаскована (що в моїх очах опускає музиканта ще більше)

підтримую!

В Білорусії з музичною культурою набагато гірше, ніж в Україні)) я роблю такі висновки не з аналізу знання сучасної молоді творчості Лєтова))), а з концерту Джетро Талл, наприклад. У нашому Палаці Спорту фани (принаймні фан-зона) співає більшу частину пісень разом з музикантами, і співає, і танцює, і вгадує 100% усього муз.матеріалу з перших акордів. Я не пропускаю практично жодної важливої музичної події в цій країні, так що знаю приблизний рівень наших меломанів)) А минулого місяця, в Мінську, лише одна дівчина в першому ряду виводила усі андерсонівські трєлі не гірше від його флейти, і махала руками й ногами, показуючи, що Україна найрокенрольніша країна. Я скажу так. Усе це дурні стереотипи. Так, хорошої музики слухають мало, хоча, усієї іншої - вдосталь!)) Так, люди, безумовно, зажрались, бо з більшої охотою підставляють свої вуха тому, що їм активніше пропонують ЗМІ, лінуються самостійно формувати свої смаки, цікавитись чимось іншим, не тим, що показують на тв. Але, давайте, не будемо міряти майбутніх і потенційних меломанів Єгором Лєтовим, якщо хтось не знає хто це, то, повірте, він небагато втратив)) звичайний, безталанний бухарь. І панку в його музиці було рівно ж стільки, скільки й бухла. От, є така інформація, що влітку, на один з музичних фестів до нашої столиці завітає пан Іггі Поп. Ось це і є, справжня ікона панк-культури, в усьому світі. Загалом, не все так "сумно", а дуже навіть гарно і нормально, головне, щоб стрижні і несучі стіні не руйнувались в середині нас, а не десь назовні. Загалом стаття сумбурна, усі ці ленінградські рок-клубу і ісламські бітломани - це не те, що може бути фактором живучості рок-н-ролу, рок-н-рол живе всередині, і це не обов"язково музика, і не обов"язково три акорди, і не обов"язково любити його)) рок-н-рол не шукає бездумної любові, він шукає дух, там, де він звичайно ще залишився. І він у нас в країні є! Так що, усе гуд.

Так справа якраз у тому, що "справжны" - то звичайні громадяни, яких і в телевізорі нема. Вони просто не помітні - такі само громадяни, як і решта. А жебраки і злодюжки, звичайно, більш активні і більше просто кидаються в очі - але ж це не значить, що просто геть увесь народ такий.